Мій сайт

Червоний корпус в 1837–1919 роках[ред. • ред. код]

 

План першого поверху Червоного корпусу Київського університету (XIX ст.)

Будинок Червоного корпусу був збудований у 1837-43 рр. у стилі класицизму (т.зв. російського) за проектом італійського архітектора Вінченцо (Вікентія) Беретті (1781–1842 рр.). Будівля обіцяла стати надзвичайно величною та суворою. Кажуть, довідавшись про проектну вартість будівництва, імператор Микола І не зміг стримати власного гніву:

Урочисте закладення будівлі Червоного корпусу відбулося через 3 роки після заснування університету, 31 липня 1837 р. У цей день вранці митрополит Київський і Галицький Філарет здійснив урочисту літургію у Софійському соборі за участю студентів та викладачів університету, а також офіційних осіб. Після літургії учасники здійснили урочисту хресну ходу до місця, де невдовзі мала постати будівля університету. З іконами і хоругвами люди йшли по сучасній вулиці Володимирській. Втім, на той час там не було будинків і самої вулиці як такої ще не існувало — в теперішньому центрі Києва були зарослі бур'янами поля.

Після хресної ходи у фундамент поклали медаль з роком початку будівництва, мідну табличку і три монети: платинову, золоту та срібну. Крім цього, туди символічно було покладено і стару цеглу-плінфу з фундаменту Десятинної церкви. На честь закладення будівлі Червоного корпусу виготовили пам'ятну медаль із зображенням засновника університету російського імператора Миколи І. Напис на цій медалі свідчить: «Во свете Твоем узрим свет!».^[2]

 

План будівлі університету (XIX ст). Як бачимо, за ним планувалося побудувати астрономічну вежу

Архітектурні особливості[ред. • ред. код]

Будівля університету являє собою монументальний замкнений квадрат з довжиною фасаду 145.68 м. Всередині будівлі знаходиться великий внутрішній дворик. Під час проектування архітектору Беретті не було відомо, з якого боку корпусу буде прокладена вулиця Володимирська. Тому він зробив університетську будівлю презентабельною як зі східного (сучасний університетській фасад на вулиці Володимирівській) так і з західного боку (зі сторони сучасного Ботанічного саду).

Особливо виразна архітектура східного фасаду. Це досягається контрастним протиставленням протяжної площини стін могутній вертикалі колон портика, вирішеного в іонічному ордері на всю висоту будинку.

Натомість, рішення західного фасаду більш пластичне, ув'язане з природою Ботанічного саду. Композиція цього фасаду побудована на його розчленованості центральним і фланговими виступами, які чітко відображають осьову структуру плану будинку. Центральний виступ збагачений пілястровим портиком з фонтаном, а виступи на флангах — напівкруглими апсидами з тричетвертними колонами іонічного ордеру.

 

Вид на Будівлю Київського університету в кінці XIX ст.

 

Корпус Університету на початку 40-х років XIX ст.(Західний фасад). Акварель. Автор М. Сажин

Архітектура корпусу з самого початку органічно вписувалась у ландшафт. Вона велично виглядала з Печерських пагорбів: один з таких малюнків будівлі університету зробив молодий Тарас Шевченко. Будівлю Червоного корпусу проектували простою у об'ємах, без дрібних членувань, обмежено в декоративному оздобленні і різноманітності архітектурних деталей, кожна з яких продумана, взята рішуче і в повну силу. Бокові фасади з ризалітами на кінцях та в'їздами у внутрішній двір служать пов'язуючою ланкою між східним і західним фасадами. Фасади внутрішнього парадного двору дещо роздроблені, але архітектурно пов'язані між собою і з фасадами зовнішнього периметра будинку.^[2]

Також В. І. Беретті було розроблено план художнього розпису та встановлення скульптурної групи у внутрішніх приміщеннях університету (за браком коштів проект не був здійснений).

Будівля університету має 4 поверхи. До 8-колонного портика східного фасаду ведуть широкі семимаршові сходи, а з боків знаходятьсяпандуси. У перекриттях приміщень використані різноманітні склепічні конструкції, частіше хрестові та півциркульні. В архітектурі будівлі широко застосований метал (чавунні капітелі колон, ліхтарі, встановлені перед портиком на високих п'єдесталах, перила сходів тощо)

 

Червоний корпус у 1914 та 1915 рр. на двох листівках чорно-білій та кольоровій (Східний фасад)

З боку головного фасаду будівля Університету має три поверхи, з яких верхній був зайнятий великою залою громадських зібрань. У ній відбуваються університетські урочисті акти, захисти дисертацій та ін.

До 20-х рр. ХХ ст. в Червоному корпусі у напівкруглих фасадах знаходилися католицький університетський костел (північна частина будівлі) та православна університетська домовацерква в імя Св. Володимира (південна частина).

На четвертому поверсі Червоного корпусу колись знаходилися студентські гуртожитки (так звані «студентські камери») (розформовані у 1858 р.), кімнати для навчання в позаурочний час, студентська бібліотека, квартири та кабінети викладачів, університетський карцер для студентів. На другому поверсі розміщувалася університетська їдальня. На першому, другому та третіх поверхах розмішувалися музеї, кабінети, архів, квартири для службовців, велика бібліотека.

Для відвідувачів з-за меж університету музеї та бібліотеки були доступні лише з дозволу відповідних деканів та ректора. У бібліотеці зберігалися книжки з колекцій Кременецького (волинського) ліцею (34 370 томів), Віленського (Вільнюського) університету, Віленської медико-хірургічної академії, Віленської римо-католицької духовної академії, Санкт-Петербургської ермітажної бібліотеки. На 1913 р. в бібліотеці було 300 тисяч томів, в тому числі дуже рідкісних книг XVI–XVII ст., що оцінювалися на загальну суму декілька мільйонів рублів.^[3]

За Червоним корпусом у 1841 р. був закладений Ботанічний сад. Спочатку на його території розміщувався й Зоологічний сад, що переїхав на нове місце у 1913 р.

Зовнішні стіни корпусу в перші роки після будівництва не були пофарбовані у червоний колір. Спочатку вони були білими. Питання про кольору будівлі порушив В.Беретті в 1842 році. Він писав:

Але бажання архітектора не здійснилося, і будинок Київського університету було пофарбовано в коричнувато-червоний. З тих пір важко уявити Головний корпус інакшим — червоний став невід'ємним кольором не тільки будівлі, але й почав асоціюватися з усім Київським університетом.

Червоний корпус в 1919–1945 роках[ред. • ред. код]

 

Замальовка Тараса ШевченкаЧервоного корпусу Київського університету у 1846 р.

В 20-30 рр. ХХ століття в стінах Червоного корпусу працюв Київський університет під різними іменами: Вищий інститут народної освіти (1920–1926 рр.), Київський інститут народної освіти (1926–1932 рр.). У буремні 20-ті рр. на портику Червоного корпусу висів революційнийплакат: (рос.)«Мир — хижинам, Война — дворцам!»^[6]

З 1932 року тут знову розміщений відроджений Київський державний університет під його власним іменем. Того ж року в Червоному корпусі сталася пожежа. Вона знищила дах і дерев'яні склепіння над аванзалом та актовим залом. В результаті відбудови циліндричне склепіння над аванзалом було змінено пологим, трицентрового обрису.

У 1935 р. була спроба замінити червоний колір будинку на абрикосовий, при якій міг втратитись весь монументальний характер будівлі. Тож від цієї ідеї швидко відмовилися, повернувши будівлі традиційний для неї червоний колір.^[5]

Докладніше: Тарас Шевченко і Київський університет

 

Націонал-соціалістичний Київський університет (1941—1943)

9 березня 1939 р., на честь святкування 125-річчя з дня народження Тараса Шевченка, перед будівлею університету, на місці пам'ятника Миколі І, було відкрито памятник Тарасу Шевченку, обличчям до Червоного корпусу. Київському університету та парку перед університетом було присвоєно ім'я Тараса Шевченка.

В 1941–1943 рр. в стінах Червоного корпусу діяв так званий націонал-соціалістичний Київський університет. У внутрішньому дворику Університету німецькі війська проводили тренування строю.

 

Червоний корпус палає підірваний німецькими загарбниками^{[Джерело?]} (6 листопада 1943 р)

В листопаді 1943 року Червоний корпус спалений відступаючими німецькими військами. Загальне руйнування будинку університету від п'яти вибухів і пожеж становило 70 %. Вартість лише втраченого лаборотарного обладнання складала 50 мільйонів радянських карбованців.^{[7][Джерело?]} Найменше потерпіла частина будівлі, що виходить на Володимирську вулицю.

 — так змалював поет цей трагічний момент в історії Київського університету.

Проект відновлення та реконструкції складений у 1944-45 рр. під керівництвом архітектора проф. П.Альошина. Автори цього проекту додержали попереднього характеру архітектури будинку і врахували максимальні можливості для його пристосування до тогочасних вимог.

Відхилення від первісного вигляду Червоного корпусу мають місце лише в західній його частині, де до центрального виступу дворового фасаду додані дві сходові клітки. У фризіфасаду, зверненого в Ботанічний сад, зроблені віконні прорізи для освітлення приміщень заново запроектованого четвертого поверху.

В інтер'єрі аванзалу відбудовано трицентрове склепіння. В аудиторії під бібліотечним залом пологі хрестові склепіння замінені плоским залізобетонним перекриттям. Застосування залізобетону дало можливість замінити важку залізоцегляну конструкцію тримаршових сходів у південній та північній частині корпусу, а також виконати вогнетривке склеписте перекриття над парадними сходами з незначними відхиленнями від його первісної форми.